Блок 8.1.3. «Дума про Марусю Богуславку». «Ой летіла стріла» (народна балада)

Думи — великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина – речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом.

Думи з’явилися приблизно у XV ст. – у час виникнення козацтва. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум – кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали думи під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи «козацькими піснями», «поважними піснями».

.

Структура думи:

• заспів (зачин, «заплачка»);

• основна розповідь;

• закінчення («славословіє»).

.

«Дума про Марусю Богуславку»

Перлиною українського народного епосу є «Дума про Марусю Богуславку». У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного!»

Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї.

.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.

Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Художні особливості думи

Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води».

Метафора: «сльозами проливали».

Повтори: «…стояла темниця кам’яная»; «…козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «…дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».

Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «…Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».

Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»

.

Текст думи «Дума про Марусю Богуславку» можна знайти в матеріалах до блоку.

.

Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.

.

Балада “Ой летіла стріла”

Літературний рід: ліро-епос. 

Жанр: народна балада.

Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.
Ідея: висловлення співчуття до загиблого.
Основна думка:

Ой матінка плаче,

Поки жити буде,

А сестриця плаче,

Поки не забуде;

А миленька плаче,

Поки його бачить…

Образи: мати-удовиця, сестра, кохана.  

Образ зозулі є символічним, оскільки тільки зозуля „уміє вічно тужити”, як і матір. 

В українському фольклорі зозуля є образом суму, туги, нещастя.

Композиція балади: 

Зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль.

Кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя.

Розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї.

Зміст твору: зіставлення почуттів людей різних родинних зв’язків — розкритий через трагічну ситуацію оплакування вбитого:

Де матінка плаче, там Дунай розлився;

Де плаче сестриця, там слізок криниця;

Де плаче миленька, там земля сухенька.

Завдяки прийому поетичної градації, що використовується у творі чотири рази, балада й нині, долаючи віки, вражає сучасного читача. Початок твору нагадує народні голосіння з його риторикою, вигуками, уявним діалогом:

«Ой де ж вона впала? — На вдовинім полі.

Кого ж вона вбила? — Вдовиного сина.

Немає нікого плакати по ньому».

Фінал балади несподіваний:

удова «в суботу сваталась,

в неділю вінчалась,

А у понеділок нагайка шуміла,

Нагайка шуміла коло її тіла».

.

Текст балади “Ой летіла стріла” можна знайти в матеріалах до блоку.